ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦІ САБАНЄЄВ МІСТ НА ВУЛИЦЮ МИКОЛИ САВИЧА
Микола Савич (нар. 1808, с. Середняки, Гадяцький повіт, Полтавська губернії – пом. 20 травня (1 червня) 1892, Одеса, Херсонська губернія) – український громадський діяч і журналіст.
Народився на Полтавщині в поміщицькій родині. Закінчив філософський факультет Харківського університету. У 1831-1834 роках Савич вчився в Парижі у Колеж де Франс.
В 1840-х роках познайомився з Тарасом Шевченком і з 1846 року став членом Кирило-Мефодіївського товариства – першої української таємної політичної організації, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.
М.Савич, як і Т. Шевченко, О.Навроцький, М.Гулак, І.Посяда, Г.Андрузький, був прихильником революційного напряму боротьби і не мав сумніву в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство зможе тільки народне повстання.
За участь у Товаристві і за опозиційні до самодержавства погляди 1847 року Савич був відкликаний з-за кордону, заарештований і відданий під нагляд поліції.
З 1848 року Микола Савич жив у Одесі, став членом Одеського товариства історії та старожитностей, співпрацював з газетою «Одеській вісник», в який публікував статті з політичних та економічних питань.
Він брав активну участь у роботі міського самоврядування Одеси другої половини ХІХ ст., виступаючи гласним Одеської міської думи протягом 1864-1868 рр., а згодом і Херсонських губернських земських зібрань. Маючи чіткі політичні та громадські вподобання, він пропонував як власні проекти розвитку міста, так і неодноразово гостро критикував пропозиції власних опонентів.
Помер в Одесі та був похований на Першому Християнському цвинтарі, що у 1937 році був зруйнований комуністичною владою. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Савича відсутні. Постать Савича неодноразово привертала до себе увагу як дореволюційних – О.І.Маркевич, Л.С. Мацієвич, В.О.Яковлєв, так і сучасних – Є.М.Луняк – дослідників. Одеський період біографії діяча в свою чергу було розглянуто бібліографом Г.Д.Зленком, істориками І.С.Гребцовою, Т.Г.Гончаруком та ін.
