ВУЛИЦЮ БАГРИЦЬКОГО У м. ОДЕСА ПЕРЕЙМЕНОВАНО НА ВУЛИЦЮ МИХАЙЛА БОЙЧУКА
Михайло Бойчук (1882-1937) – художник світового рівня, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях. Один із фундаторів та професор Української державної академії мистецтв у 1917 році, при якій заснував художню школу монументального мистецтва. Об’єднав талановитих малярів-монументалістів, які сформували школу бойчукістів.
Михайло Бойчук народився на Тернопільщині в селянській родині. Завдяки підтримці Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка у 1899-1907 роках отримав європейську освіту, опановуючи малярство у Відні, Кракові, Мюнхені, Парижі. Вивчаючи досягнення світової культури, художник водночас заглибився у народне мистецтво.
Повернувшись у 1910 році до Львова, Михайло Бойчук працював у новоствореному Національному музеї як “консерватор ікон” і як художник-монументаліст у церквах Галичини.
В роки Першої світової війни Михайло Бойчук з братом Тимішом, як австрійські піддані були інтерновані російською владою та заслані в Арзамас.
В наступні роки художник неодноразово відвідує Київ, де знайомиться з українськими мистецькими лідерами і культурними діячами, консультує щодо реставрації давньоруських церков. В цей час Михайло Бойчук зближується із авангардним театральним режисером Лесем Курбасом і створює сценографію до кількох вистав.
З 1917 року Михайло Бойчук працює в Києві, зокрема він став одним із восьми професорів-фундаторів першого в Україні вищого навчального художнього закладу – Української академії мистецтв. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських і давнього іконостасу в їхній церкві у Лемешах (на Чернігівщині), відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі. Разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві.
З 1924 року Михайло Бойчук – професор Київського художнього інституту.
Але йому було чужим радянське пролеткультівське малярство, яке пропагувалося системою, а тому твори, яким митець намагався надати созвучного історичній епосі змісту, говорили національною формою. Джерелом натхнення для художника стало візантійське мистецтво, поєднуючи його образну систему із передовими європейськими напрямами, із українським народним мистецтвом, Бойчук спільно з учнями творив єдиний синтетичний стиль, в якому кожен вид мистецтва був би підпорядкований загальній ідеї.
Бойчук мріяв про мистецтво для широких мас, яке творить життєвий простір людей – від стін до посуду, від книжок до меблів і килимів. Але його живописна мова була надто самостійною, надто прозахідною, надто формалістичною, тож влада визнала школу Бойчука шкідливою для радянського народу.
В листопаді 1936 року органи НКВС арештували Бойчука звинувативши у буржуазному націоналізмі і 13 липня 1937 року його розстріляли. Через декілька місяців потому така ж доля спіткала його дружину. Майже усі його учні були репресовані. Більшість робіт знищено, навіть спалено ескізи.
Нині вцілілі шедеври бойчукістів експонуються в Україні та надихають митців на творчі пошуки. Не усі творці муралів знають про українське монументальне мистецтво, яке заклало підвалини для виникнення сучасної художньої практики.
В Одесі в будівлі Селянського банку по вул. Маразліївській збереглися фрагменти фресок виконаних «бойчукістами».
