ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ПРОВУЛКУ МИТРАКОВА НА ПРОВУЛОК ОЛЕКСИ ВОРОПАЯ

Олекса ВОРОПАЙ (10.10.1913, Одеса – 20.07.1989, Лідс, Англія) – відомий український етнограф, фольклорист, біолог, мемуарист та письменник в еміграції. Доктор словʼянської етнології (1957), доктор природничих наук (1961).

Дитинство минуло в селі на Херсонщині. Закінчивши сільськогосподарський технікум, Олекса Воропай працював агрономом на Вінниччині, де його застав Великий Голод. Спогади про ті часи Олекса проніс крізь усе життя і вже на чужині описав, що бачив. Голодомор став болем його серця ще й тому, що 1933-го року померла мати Олекси.

1940-1941 роках навчався на філологічному факультеті Одеського університету.

Перебуваючи в еміграції з 1944 року, навчався у Лондондонському університеті, підготував докторську дисертацію з етнографії України та слов’янських народів.

Вже 1944 року опубліковано його перші статті — в українських журналах “Дозвілля” та “Український вісник”. З 1960 року почав друкуватися в журналі “Визвольний шлях”.

Він співпрацював із Союзом українців у Великій Британії, входив до складу редакційної колегії лондонського журналу “Українська Думка”, очолював редколегію журналу «За єдність нації» (1954-1955).

Був дійсним членом Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії, Української вільної академії наук (Нью-Йорк), членом Центру для письменників в екзилі Міжнародного ПЕН-клубу, довголітнім членом контрольної комісії Товариства українських літераторів у Великій Британії тощо.

Протягом 1960-1978 років він працює старшим науковим співробітником слов’янського відділення Національної науково-технічної бібліотеки. Наукову роботу продовжував і після виходу на пенсію.

Автор багатьох праць з етнографії, фольклору та мемуаристики, зокрема «Вогні в церкві», «Українські національні танці», «З минулого» (1946); «Ясир» (1947, 2-е вид. англ. мовою 1966); «Українські народні приказки та загадки» (1952); повісті «Пригоди Марка Чубатого» (1954), «В дорозі на Захід: Щоденник утікача» (1970) тощо.

У 1953 році О.Воропай видав у Лондоні невелику, трохи більше 40 сторінок, книжку “В дев’ятім крузі”, що стала одним з перших у світі документальних свідчень про Голодомор 1932-1933 років. Завдяки перевиданню у 1954 році англійською мовою, робота стала широко відомою. Так, Роберт Конквест у праці “Терор голодом” 37 разів посилався на книжку Воропая.

Праці з етнології принесли йому визнання не лише в середовищі української еміграції, а й у науковому світі Європи, його роботи друкували у США, Канаді, Франції, Німеччині, Англії.

Найбільш відомою в Україні його роботою, перевиданою в Києві у 1991 році, є двотомний етнографічний нарис «Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис» (Мюнхен, т. 1, 1958; т. 2, 1966), в якому ретельно зібрано з різних регіонів України звичаї та обряди українського народу, що пов’язані з народним та релігійним календарями.

Помер 20 липня 1989 року в Лондоні.